Гурток «Вулицями Кременеччини»

Кременець – від заснування до сучасності

Мета: познайомити учнів з містом, в якому вони навчаються, збагатити їхні знання про минуле і сучасне нашого краю, заохочувати берегти історичні реліквії для прийдешніх поколінь.

Види роботи:

1.     Бесіди на тему: «Що я знаю про місто, в якому навчаюся?» (вихователь – учні)

2.     Розповіді про минуле і сучасне життя міста (вихователь Барнай М.П.).

3.  Екскурсії по найвизначніших місцях  Кременецького краю.

В Кременецькому ботанічному саду

Єзуїтський колегіум –
пам’ятка архітектури XVI ст.

В Богоявленському жіночому монастирі

4.     Екскурсії по найвизначніших місцях  Кременецького краю.

5.     Оформлення стінгазети: «Кременець – від заснування до сучасності».

Про місто

     Місто-заповідник Кременець овіяне подихом сивої давнини – літописна згадка про нього датується 1226 роком (період Галицько-Волинського князівства). Літопис розповідає про бій руських воїнів біля замку із уграми (угорцями), які так і не зуміли завоювати місцевої фортеці.

     В середині 14 ст. Кременеччина увійшла до складу Великого Литовського князівства. Тут вперше запроваджено статті Литовського статуту, в якому відбито ряд сторін життя тогочасного суспільства, насамперед становище селян.

     У 1438 р. Кременець отримав Магдебурзьке право на самоврядування. Тут влаштовувалися двічі на рік міжнародні ярмарки, адже розвивалися інтенсивно різні ремесла, зокрема ткацтво, шевство, виготовлення каменів до жорен тощо.

    Після Люблінської унії 1569 року край увійшов під владу пансько-магнатської Польщі. Зростало соціальне, економічне, національно-релігійне гноблення українського люду. Незважаючи на ті негативні явища, все ж потроху у краї розвивалися різноманітні промисли, зростала торгівля. У галузі культури 16 і наступних 17-18 ст. вагоме місце посідало книгодрукування. Осередком тогочасної видавничої справи були Почаїв, Кременець, Рохманів. У 1638 р. видана славнозвісна Кременецька граматика. Серед мистецьких творів того часу портрети шляхтянок    Ірини Ярмолинської  та Ірини Могилянки-Вишневецької. Вони обидві сприяли розвиткові українського книгодрукування, на загал культури      17 ст. Зацікавлюють й пам’ятки архітектури краю того часу, які дійшли до нас. Це залишки фортеці на Замковій горі, палац князів Вишневецьких, будинок-близнята, єзуїтський колегіум.

     У 1775 р. за третім поділом Польщі Кременеччина, як і вся Волинь, у          війшла під владу самодержавної Росії. Кременець став повітовим центром Волинської губернії. Поступово розвиваються ремесла, зростає ринок. Вже на початку 19 ст. тут виникли цегельний, свічковий, миловарний заводи, ряд дрібних підприємств, зокрема деревообробних, шевські та кравецькі майстерні. Разом з цим у краї зростає велике землеволодіння, міцніють поміщицькі, тепер російські маєтки. Посилюється експлуатація селянських мас. Господарства селян-кріпаків залишаються бідними, обробіток землі ведеться примітивними методами.

     Перша половина 19 ст. насичена подіями. Одна з них – війна 1812 р. із Наполеоном. Кременець був пов'язаний з перебуванням російських військ М.Кутузова, Тормасова, Багратіона, які дислокувалися на Волині. В цей період інтенсивно розвивається освіта та культура краю. У Кременці в корпусах колишнього єзуїтського колегіуму 1805 р. відкрито Вищу Волинську гімназію, перейменовану 1819 р. у ліцей. Цей заклад пов'язаний з діяльністю відомих освітніх та культурних діячів, як Т.Чацький, Г.Колонтай, котрі стали його фундаторами. У ліцеї працювали українські природознавці В.Бессер, батько Ю.Словацького               Евзебій Словацький, О.Міцкевич та інші.

     Однією із важливих подій кін. 19 ст. стало скасування кріпосного права в Росії 1861 р. Якщо у західноєвропейських країнах розвивався капіталізм, то Росія тривалий час залишалася оплотом самодержавно-кріпосницької формації. Селяни довгий час боролися проти грабіжницької реформи, проведеної в інтересах поміщиків.

     Після скасування кріпацтва у краї розпочався розвиток нових капіталістичних відносин. Вже на 1864 р. у повіті діяло 69 дрібних фабрик і заводів, на яких працювало 415 майстрів та робітників. У Кременці працювали екіпажна та фортепіанна фабрики, три цегельні, вапельня, миловарний та пивоварний, чотири свічкових заводи.

     Наприкінці 19 ст. до Кременця проведено залізницю, на горі Куличівка розпочато добування бурого вугілля. Проте, Кременеччина на загал залишається відсталим регіоном, аграрним придатком Російської імперії.

    Початок 20 ст. у краї знаменувався розгортанням боротьби селян і робітників за свої права і свободи. Наприкінці 1906 р. відбувся страйк селян с. Вербовець. Селяни вимагали підвищення платні, покращення умов праці.

     У роки Першої світової війни на території краю тривали жорстокі бої воюючих армій – російської та австро-німецької, за чужі українському людові інтереси. На місці окопів знайдені артилерійські снаряди, кулі гвинтівка, шаблі, каски, фляги, колючий дріт, як німі свідки тих подій.

     За Ризьким мирним договором, ратифікованим 18 березня 1921 р., Волинь за згодою більшовицької Москви потрапила до складу Речі Посполитої. Кременецький повіт обіймав площу 2772 кв. км з населенням 221.950 чол.. За національною приналежністю мешканці Кременця розподілялися так: українці, євреї, поляки, росіяни.

     Першого вересня 1939 р. нападом фашистської Німеччини на Польщу розпочалася Друга світова війна. Секретними документами угод між Німеччиною та СРСР доля Польщі та інших народів була вирішена. Західноукраїнські землі опинилися під Москвою. 17 вересня 1939 р. червоні війська вступили до Кременця. Знеможені дванадцятиріччям польського панування, чимало українців з квітами та синьо-жовтими прапорами зустрічали червоних бійців. Три дні перед їх приходом кременчани були свідками панічної втечі польського уряду.

     Наприкінці червня 1941 р. фронт наблизився до Кременця. Оборонним рубежем була річка Іква. Тут, неподалік міста, сталася одна з найбільших танкових битв початку війни. Оборону на підступах до Кременця утримували бійці 14-ї кавалерійської дивізії генерала Крюченкіна. Але вони не змогли довго протистояти моторизованим німецьким військам. Вже 2-го липня фашисти увійшли до міста. На невеликому проміжку фронту від Кременця до Білогір’я фашисти розбили всю дивізію, а це понад 24 тис. чол.

     Панування німців незабаром повернулося страшною бідою для мирних людей, насамперед євреїв. В центрі міста фашисти спорудили єврейське гетто, де томилися кілька тисяч громадян. Майже всіх їх було розстріляно у військовому тиру на західній околиці Кременця, а гетто спалене.  Представників інтелігенції української, польської, єврейської було розстріляно ще в липні 1941 р. у Пісковоському рові, де нині комплекс трамплінів на горі Хрестова.      .

     Кременеччина стала однією із перших, де виникли повстанські загони. Їх керівниками були Микола Медвецький (Хрін), Іван Климишин (Крук) та Тиміш Басюк (Яворенко). Районом розташування основних повстанських сил став Антонівецький ліс, де розташувалося два загони – Крука і Хрона. Третій діяв в районі Ланівці-Вишнівець.

     Навесні 1944 р. війська Першого Українського Фронту, яким командував маршал Г.К. Жуков, кілька тижнів вели кровопролитні бої на підступах до Кременця. Звільняли місто підрозділи 107, 287, 350-ї стрілецьких дивізій 13-ї армії, якою командував генерал М.П. Пухов. 19-е березня стало днем визволення Кременця від німецько-фашиських окупантів. Цей день відзначається й нині у незалежній Україні, як день визволення.

     У післявоєнні роки Кременець поступово відроджувався. Відновили роботу крейдяний та пивоварний заводи, тютюнова і ватна фабрики, електростанція, ряд промислових артілей, харчокомбінат. У місті відкрито кілька крамниць, в яких можна було придбати найнеобхідніше. Давалися взнаки тоталітарний режим, система в цілому. На одноосібні господарства накладали непосильні податки. Це робилося для того, щоб зруйнувати економіку приватного сектора і заставити селян вступити до колгоспів.

     Незважаючи на певні зрушення в економіці, соціально-культурній сфері, вже під кінець 80-х років спостерігається спад виробництва, помітні ознаки кризи, занепаду. Тодішнє компартійне керівництво вже не було спроможне провести радикальні зміни як в економіці, так і в політичній діяльності. Люди вимагали реформ, розкріпачення, свободи. Мешканці Кременеччини активно включалися у боротьбу за незалежність. Влітку 1988 р. в Кременці виникає група Української Гельсінської спілки. Вона й стала основою районного осередку Української Республіканської партії. На початку 1989 р. створюється Товариство української мови. Згодом воно реорганізоване у Товариство української мови ім. Т.Шевченка «Просвіта». Значною подією стало 8 жовтня 1989 р., коли на подвір’ї педагогічного училища відкрито вперше у краї бронзовий бюст геніальному синові українського народу Тарасові Шевченку.

     Знаменним був день 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла постанову про незалежну демократичну Українську державу. На Тернопільщині Акт проголошення незалежності України підтвердили 98.7% тих, хто брав участь у голосуванні. Це був найвищий показник у всій Україні.

За останні десятиліття відбулося культурно-національне та духовне  відродження краю. Кременець став туристичним містечком Волині, відкритим для численних відвідувачів.

    Ласкаво просимо пройтися вулицями Кременеччини.